Інформаційна складова суспільства є не менш важливою, аніж будь-яка інша. І
її потрібно розуміти не лише людям, які створюють медіаповідомлення
(працівникам мас-медій), а й тим, хто споживає різні форми медіа (залежно від
уподобань люди обирають газети, журнали, радіо чи телебачення). Для цього
потрібно виховувати в собі критичне мислення, уміння аналізувати й оцінювати
різного роду інформацію, а також розуміти процеси функціонування медіа у
суспільстві. Це і є складовими нового предмету, який прагнуть запровадити у
школах та ВНЗ України – медіаосвіта та медіаграмотність.
Запровадження такого предмету пояснюють ще й тим, що останнім часом
спостерігається стрімкий розвиток інформаційних технологій. Тобто, якщо на
початку XXI століття було важко уявити, як можна, перебуваючи закордоном,
безкоштовно дзвонити додому, передавати фото- і відеодані, користуючись лише
одним додатком – Viber, або спілкуючись з групою людей у Telegram одночасно, то
через якісь 18 років це цілком реально. З кожним днем дедалі більше людей весь
свій вільний час «проводять» у смартфонах, споживаючи різну інформацію,
передовсім із соцмереж. Але вона є зовсім різною і потрібно розуміти, яке
повідомлення буде корисним, а яке шкідливим.
«Ми поступово йдемо до того, що медіакультура така ж необхідна річ, як і
звичайний етикет. Як і культура має бути при споживанні їжі, така ж культура
має бути і при споживанні медіа. Щоб люди, споживаючи медіаїжу, не приносили
шкоди своєму інтелектуальному розвитку. Медіаосвіта спрямована на всі засоби
масової комунікації, включаючи відеоігри, гаджети, телефони. Сьогодні говоримо
про булінг в країні, але дуже великий кібербулінг. Він має не менші масштаби,
ніж моральний. Серед завдань медіаосвіти – протистояти шкідливому впливові в
інтернеті, повернути інтернет на добро, на розвиток інтелектуальних здібностей
емоційної культури, а не щоб вона зашкодила дитині», – констатує професор
кафедри журналістики ПНПУ імені В.Г.Короленка Світлана Семенко.
Деякі науковці вказують, першу теорію медіаосвіти у 1959 році розробив
вчений М.Маклюен, а вперше термін «медіаосвіта» використали у 1973 році на
спільному засіданні сектору інформації
ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно, телебачення та аудіовізуальної комунікації.
Точкою відліку для України у питанні медіаосвіти можна вважати 20 травня 2010
року, коли була ухвалена «Концепція впровадження медіаосвіти в Україні». Це
єдиний державний документ у цій сфері.
У 2016 році Концепцію оновили. До
пріоритетних напрямів медіаосвіти уводяться:
- позашкільна медіаосвіта, зокрема секції МАН, бібліотечна справа (зокрема, стосовно дитячих бібліотек);
- розроблення стандартів і освітніх програм медіаінформаційної грамотності педагогів для всіх рівнів освіти.
Відповідні зміни внесені щодо форм освіти, які є такими:
- предметна професійна медіаосвіта в ПТНЗ та ВНЗ;
- інтегрована медіаосвіта;
- батьківська медіаосвіта для захисту дітей раннього віку від зловживання екраном;
- неформальна медіаосвіта засобами медіа;
Тобто, медіаосвіта впроваджується на всіх рівнях освіти: від дошкільного
виховання до неформальної освіти дорослих.
У Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г.
Короленка для журналістів-магістрів з цього року вже читають курс «Медіаосвіта»
та «Методики викладання медіаосвіти». Минулого року вперше апробували
медіаосвітню практику, коли студенти-журналісти у закладах позашкільної освіти,
ЗОШ проводили заняття з медіаграмотності та медіакультури. Окрім цього, на 2-у
курсі ці предмети вивчатимуть студенти-журналісти, філологи українського та
іноземного відділень.
«Зараз українському суспільству більше, ніж комусь потрібна медійна
грамотність, щоб протистояти інформаційній агресії. Основи медіаосвіти
проваджувались давно. У школах на уроках зв’язного мовлення є елементи – учні
пишуть замітки до газети, виконують завдання, пов’язані з публіцистикою. Такі
моменти були і в радянській школі, і школі років державності. Концепція
запроваджувалась покликом часу – велика кількість змін, новітніх гаджетів,
мультимедійних технологій. Але звичайно, що ми по-новому оцінюємо її роль з
2014 року. Це частина гібридної війни, коли попереду саперних військ ідуть
війська інформаційні. Ми програли інформаційну війну і повинні це
констатувати», – запевняє Світлана Семенко.
Після запровадження Концепції, у 2011 році в Україні оголосили
всеукраїнський експеримент «Науково-методичні засади впровадження вітчизняної
моделі медіаосвіти в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних
закладів». До нього долучились 17 шкіл Полтавської області.
«Коли надійшла пропозиція
приєднатися до конкурсу, у нас ніхто не знав що таке медіаосвіта. Це було
абсолютно нове поняття, незрозуміле. І ми наосліп долучились до нього. Ми
починали з усвідомлення з того, що таке медіаосвіта. Коли почали приїжджати
вчителі на тренінги, всі думали що це нові комп’ютерні програми. Коли ми почали
говорити, що за цим стоїть створення і споживання інформації, це для всіх було
дивиною. Тоді був заданий напрямок– яка модель медіаосвіти має бути у
навчальному закладі. Брали два напрями – створювати якісний медіапродукт та
його споживання. З першим складником була велика проблема. Коли почали збирали
творчість дітей – ролики, фотографії на всеукраїнський конкурс – ми
зіштовхнулись з тим, що вони були дуже низької якості. Діти ненавчені звертати
увагу на щось високе, цінне. Великі дискусії були як впроваджувати медіаосвіту
– чи окремим предметом чи наскрізно в усі. Тому ми пішли паралельно –
медіаосвіту пропонували окремим спецкурсом і готувати вчителів викладати її
наскрізно», – розповідає координатор дослідно-експериментальної діяльності з
медіаосвіти у Полтавській області Катерина Муліка.
Завданням експерименту було створення моделі медіаосвіти у навчальному
закладі. До фіналу з 17-и шкіл випробування здолали лише 15. Зрештою,
результати відрізнялись – модель шкіл у Горішніх Плавнях чи Кременчука
відрізняються від Тарасівської школи, що у Гребінківському районі. Бо є цифрова
нерівність, пояснює координаторка.
«Зрештою, педагогів треба навчати. Вони не готові. У медіаосвіті є різні
думки. І тут важливо висловлювати свою думку. Коли думка людини не порушує
закон, то може мати право на життя. І це бентежить педагогів. Треба навчати
дітей самим створювати, обирати якісне, розрізняти маніпуляції, які відбуваються
навколо, самому керувати і нести відповідальність за своє життя. І в цьому
важкість», – говорить Катерина Муліка.
Результатом першого експерименту стало те, що медіаосвіту варто
впроваджувати наскрізно в усі предмети.
Адже в спецкурсах була інформація, яка іншим дітям, що в майбутньому з
цим не пов’язуватимуть навчання, є нецікавою. Тому краще впроваджувати
наскрізно, а окремо розробити спецкурс у рамках гуртка для тих старшокласників,
які вчитимуться далі на гуманітарних дисциплінах.
У 2017 році розпочався наступний етап експерименту «Стандартизація
наскрізної соціально-психологічної моделі масового впровадження медіаосвіти у
вітчизняну педагогічну практику». До нього долучились 9 загальноосвітніх
закладів області, згодом ще 10 шкіл на Полтавщині захотіли стати учасниками.
Нині цей етап триває.
Згідно з Концепцією, етап поступового укорінення медіаосвіти та
стандартизації її змісту триває з 2017 по 2020 роки, а етап подальшого розвитку
медіаосвіти та забезпечення її масового впровадження планують провести у
2021–2025 роках.
У порівнянні з 2010 роком, на сьогоднішній день вже існують чимало
підручників, посібників та необхідних матеріалів, присвячених медіаосвіті.
Зокрема, у закладах освіти Полтавщини поширюються такі видання:
- Медіаграмотність на уроках суспільних дисциплін: посібник для вчителя – aup.com.ua/upd/mo.pdf
- Медіаграмотність: підручник для вчителів – http://www.irf.ua/knowledgebase/publications/mediagramotnist
- Медіакультура особистості: соціально-психологічний навчально-методичний посібник – http://mediaosvita.org.ua/book/mediakultura-osobystosti-sotsialn/
- Медіаосвіта та медіаграмотність – http://www.aup.com.ua/uploads/momg.pdf
- На особливу увагу заслуговують видання Академії Української преси, з якими можна ознайомитись за посиланням: http://www.aup.com.ua/category/library/
Також в інтернет-мережі існують онлайн-курси, які може пройти будь-хто. З
медіаосвіти доступні такі: «Медіаграмотність: практичні навички»,
«Медіаграмотність для освіти», «Критичне мислення для освітян», «Інтернет-медіа»
(https://prometheus.org.ua/courses/). Окрім цього, цікавим буде пограти в гру
«Медіазнайко» (http://www.aup.com.ua/Game/index.html)
©Ліна Решетник/Новини Полтавщини
У шкільний курс вводять новий предмет: як це відбувається на Полтавщині
4/
5
Oleh
Lina Reshetnik